Горинь

Горинь - річка на Україні і в Білорусії, права притока Прип'яті. Довжина - 659 км, площа басейну 27,7 тис. км2. Бере початок із джерела, що виходить на денну поверхню в с. Волиця на висоті 345 м над рівнем моря. Тече вона з південного-заходу на північний схід і впадає в р. Прип'ять із правого берега на 412 км від її устя, в 14 км нижче м. Давид-Городок, на висоті 127 м над рівнем моря. В 28 км від устя річка розгалужується на два рукави, з яких основним є правий; лівий рукав Ветлиця довжиною 26 км впадає в р. Прип'ять на 417 км.

Середній похил водної поверхні 0,33 ‰. Басейн Горині межує на заході з басейнами Стиру, на сході з басейнами Уборті і Ствиги, на півдні — з басейном Дністра.

Територія сточища має неправильну грушоподібну форму; довжина його 300 км, середня ширина 92 км, найбільша ширина в середній частині 200 км, у нижній — різко зменшується до 10 км.

Верхня частина басейну до впадання р. Устя розташована на Волинь-Подільській височині і являє собою плато з висотами 385,5-215 м абс, сильно розчленоване долинами рік і балок (густота яружно-балкової мережі, по С. Соболєву, становить 1-1,25 км на 1 км2 поверхні).

Середня й нижня частини сточища лежать в області значно заболоченої низинної рівнини Полісся, що характеризується плоским рельєфом з піщаними пагорбами.

У межах плато основними породами є крейдові піски, мергелі, вапняки й крейда, що зустрічаються у вигляді виступів у долинах рік, що підстилають древніми кристалічними породами, головним чином гранітами, і перекриті товщею третинних пісків, глин, мергелів і черепашкових вапняків.

Четвертинні утворення представлені флювіогляціальними пісками й суглинками, а також лесами, на яких розвинені родючі сірі лісові ґрунти й чорноземи.

У межах Полісся поширені моренні відкладення, представлені звичайно суглинками з різним складом валунів, флювіогляціальні піски та лесовидні суглинки з поверхневим покривом дерново-підзолистих ґрунтів; значні площі зайняті торфовищами. Ґрунтові води належать до девонських і крейдових відкладень, а в межах кристалічного масиву — зв'язані із тріщинами в кристалічних породах. У межах Полісся глибина залягання ґрунтових вод незначна.

Більша частина поверхні басейну розорана; ліси, що займають 1950 км2 (18 %), поширені, головним чином, у низов'ї й складаються із сосни з домішкою дуба; у верхів'ї переважають широколистяні ліси (дуб, граб, клен, ясен), що збереглися по схилах долин рік і балок. У низов'ї значну площу займають низинні очеретяні й осокові болота; загальна площа яких становить 1700 км2 (6 %). Подекуди збереглися землі покриті луговою рослинністю. Озер у басейні дуже мало (0,1 %).

Річкова мережа добре розвинена, чому сприяють кліматичні умови і характер ґрунтів. Коефіцієнт густоти річкової мережі без обліку рік коротше 10 км становить 0,26, а з врахування останніх — 0,46. Пологі й помірно круті ділянки схилів звичайно розорані, круті — задерновані або покриті мішаним лісом і чагарником. У низов'ї зустрічаються заболочені луки.

У верхів'ї схили складені вапняком і крейдовими породами, перекритими супісками та суглинками, нерідко зустрічаються оголення древніх кристалічних порід; на решті ділянок вони переважно піщані й супіщані.

У верхній та середній течії ріки на обох схилах (чергуючись по берегах) на висоті 3-8 м над рікою розташовуються тераси шириною від 0,3 до 4 км, із крутим уступом, висотою 5-10 м. Поверхня їх переважно рівна, розорана, рідше покрита сосновими або мішаними лісами.

У верхів'ї ріки біля підніжжя схилів є витоки ґрунтових вод.

В верхній течії ріки заплава заболочена, покрита найчастіше лучно-болотною рослинністю, рідше чагарником і окремими деревами. На інших ділянках вона переважно суха, лугова, сильно пересічена старицями, балками й озерами, по берегах яких є густі зарості очерету й чагарнику (верба, плакуча верба). Зустрічаються піщані гряди й окремі пагорби, висотою від 1 до 8 м. Біля схилів, найбільш знижена частина її заболочена і являє собою мокрий луг. Ґрунти мулисто-піщані й глинисті, на заболочених ділянках торф'янисті.

Щорічно в період весняного повіддя й дощових паводків заплава затопляється на глибину від 0,5 до 3,3 м на 1-2 тижні; на знижених ділянках вода втримується протягом 1-3 місяців.

Русло у верхній частині течії помірно звивисте, у середній і нижній — сильно звивисте (радіус кривизни звивин місцями досягає 20-40 м), переважно нерозгалужене. Ширина річки до устя річки Полква 3-10 м, нижче — 25-60 м, найбільша ?19.0 м (верхня окраїна с. Ворона), найменша — 0,5 м (с. Мала Горянка). Глибини розподіляються нерівномірно; на плесах порядку 1,4-2,5 м, місцями до 5,0-11,0 м, на перекатах зменшуються до 0,3-1,0 м. Швидкості течії на плесах незначні (0,1-0,3 м/с), на перекатах зростають до 0,5-1,3 м/с.

Русло незначно заростає очеретом, осокою й водоростями, головним чином біля берегів, смугою в 3-5 м; у нижній течії засмічене затонулими колодами, корчами та деревами, які упали з берегів.

Дно здебільшого піщане, на перекатах іноді покрите галькою, на плесах замулено; у верхів'ї на окремих ділянках кам'янисте. Береги висотою від 1 до 6 м, переважно круті або обривисті, на звивистих місцях чергуються з пологими й дуже пологими, у верхів'ї вони часто торф'янисті, задерновані, рідше скелясті або суглинні, на інших відрізках піщані або піщано-глинисті, підмиваються водою й, руйнуючись обвалюються в ріку разом зі чагарниками, які ростуть на них й окремими деревами. У багатьох місцях вони зливаються зі схилами долини.

Живлення ріки переважно снігове з помітною участю дощового й ґрунтового.

У річному ході рівня виділяються високе весняне повноводдя, низька літня межень, що порушується короткочасними дощовими паводками, осінні й зимові підйоми води. Підйом рівня навесні найчастіше починається в березні, рідше — в лютому, відбувається інтенсивно (до 0,5-1,0 м/добу) і в середині або другій половині березня наступає найвищий рівень висотою при звичайному повноводді 0,8-4,6 м, при винятково високому — 1,2-5,8 м. Як правило, повноводдя проходить одним піком і дуже рідко двома. Спад відбувається повільно, протягом одного-двох місяців і звичайно наприкінці травня — червні встановлюється межень.

Дощі, що випадають майже щорічно, викликають паводки висотою в середньому 0,5-1, 5 м, і рідко сягаючого рівня весняного повноводдя.

У жовтні починається підйом рівня води, що триває до льодоставу; після замерзання рівень знижується, але залишається вище літнього. Узимку при відлигах бувають паводки, висотою 0,5-2,5 м.

Найбільш багатоводна ріка буває навесні (III–IV), коли по ріці проходить 42-54 % річного стоку, на літо й осінь (VI–XI) припадає 31-39 %, на зиму (XII–II) — 15-21 %.

Найбільша витрата води багатоводного 1932 р. у с. Волошки дорівнювала 1108 м3/с, у с. Антонівка 1610 м3/сек, що відповідає модулям стоку 162 і 142 дм3/с з 1 км2. Найменші модулі стоку влітку й узимку не перевищують 0,4-1,2 дм3/с з 1 км2. Середньорічний модуль стоку наведений до багаторічного ряду становить у с. Волошки – 3,96 л/с з 1 км2, у с. Антонівка — 3,81 л/с з 1 км2 у сел. Горинь — 3,56 дм3/с з 1 км2.

Льодостав найчастіше наступає в середині грудня, на перекатах нерідко залишаються ополонки, що місцями зберігаються протягом всієї зими.

Річка скресає у верхів'ї наприкінці лютого — початку березня, у середній й нижній течії на 1-2 тижні пізніше

Річка у верхів'ї використовується, як джерело гідроенергії та для риборозведення. Від м. Давид-Городок до устя ріка судноплавна. Більша частина басейну розорана (понад 60 %), ліси займають 18 % басейну, болота — низинні очеретові і осокові — займали до осушення 6 %. Заплавні луки частково розорані, окультурені або знаходяться під випасами, що призводить до їх деградації, а також змиву при паводках в річкове русло значних домішок — органічних, бактеріальних і твердого стоку.