Рибалка як жіноча проза

Гадаю, що багатьох цікавить - що таке жіноча риболовля, чим вона відрізняється від іншої і чи взагалі існує. Мабуть, довго я думала над цим питанням - і зрозуміла, що це, власне, особливий жанр, самостійний стиль, мода сильної жінки, яка намагається в такий спосіб довести, що є речі, які під силу подужати не тільки чоловікові, а й їй, тій, яку відносять до розряду «слабка половина людства».

Зі свого журналістського досвіду пригадую багатьох сильних жінок, які мене, відверто, дивували більше, аніж чоловіки. Кілька років тому я з колегою працювала над матеріалом про снайперів, що працюють у «гарячих точках». Наш співрозмовник в інтерв'ю поділився такою цікавою думкою - жінки-снайпери куди витриваліші, аніж чоловіки, вони холоднокровні, психологічно стійкіші, менш нервові і рідко впадають в депресію. Тоді я собі думала, що це нонсенс, адже мова йде не про звичайний фах, а буквально кажучи про заробляння грошей найманством. Тепер я іншої думки. І це справді так.

Та все ж повернемось до риболовлі. Нині мені важко згадати, коли я вперше зловила свою першу рибку. Хоча в пам'яті зринають спогади дитинства, коли ми разом з батьком мандрували до річки, що протікає в кількасот метрах від оселі, там він мені врочисто давав двометрову вудочку і казав: «Тільки не шарпай, якщо червоненька штучка під водою, означає, що якийсь карасик їсть хробачка. Тільки це побачиш, тихенько тягни на себе».

На мою риболовецьку свідомість великий вплив мав батько. Як часто кажуть - затятий рибалка з діда-прадіда, він не намагався мудрими слова пояснити як правильно ловити, що як і до чого, а просто дав спробувати. І ніколи я не бачила в його очах зла, коли зовсім випадково рвала жилку, залишала у воді не один десяток поплавків, крючків і грузил. Зрештою, не святі горшки ліплять. Він не намагався зробити з мене професіонала, і сам себе ніколи так не називав, а просто прищеплював любов до свого улюбленого заняття, любов до Природи.

Коли мені виповнилось 20 років я урочисто повідомила, що їду на рибалку, проте без нього. Він навіть образився, але сказав, що колись треба дорослішати. І яке в нього було велике здивування, коли він дізнався, що я впіймала рибку! Ба, більше, це були змагання і я завоювала на них третє місце серед журналістів! В статті колега по перу детально описав цю історію, яким чином це сталось, бо з'ясувалось, що я ще й була першою, хто піймав рибу. Батько перечитав цю статтю кілька десятків разів, показав усім своїм товаришам, підозрюю, що навіть зберіг її на майбутнє. Коли під враженнями ділився успіхами своєї дочки, часто повторював: «Моя дитина, навчилась, вміє, таки виховав непогано!»

Через якийсь час ми вже по телефону радились які краще крючки купувати, які олійки для прикормки, чия вудочка краща. Ніколи не забуду цього, адже окрім власного задоволення, я знаю, що я тато щиро тішиться за мої успіхи і таке бажання продовжувати сімейну справу. І він жодного разу не сказав - це не жіноча справа. Він просто підтримав і дав можливість самостійно йти по обраному шляху.

Серед своїх приятельок я не маю собі подібних. Може через те, що приятельок не так вже й багато, а може через те, що в них нема такого батька. Та все ж у світі багато жінок-рибалок. Рівнянка Лариса Чорна захворіла на зимову риболовлю20 років тому у ... Монголії. У 80-ті вона разом з чоловіком жила у степовій республіці і з його легкої руки захопилася рибним полюванням. Нове хобі її заворожило, так що і зараз не уявляє життя без цього. Хоча раніше, до рибної пристрасті чоловіка ставилася з подивом. У Монголії вона ловила рибу при температурі 45 градусів морозу. Товщина льоду - півтора метра. Нині вона розуміє чоловіків, які захоплюються зимовою риболовлею, бо сама часто рибалить взимку, а от влітку часу не вистачає. У зимовій риболовлі вбачає якусь особливість, якої нема у спекотне літо. Можливо, - це ще й випробування на твердість жіночого характеру у холодну пору. Не таємниця, що іноді буває дуже зимно. Та тішить її зовсім інше - інколи її улов більший, аніж в її вчителя-чоловіка. Та зазнаватись з цього приводу жінка не збирається, а навпаки підтримує свого коханого.

Серед затятих чоловіків-рибалок побутує така думка, що жінка на риболовлі - суцільна неприємність. То їм не клює, то вітер не з того боку, то риба з гачка зривається, ну і взагалі - одне нещастя. Але є й противага таким антижіночим рибалкам. Представники цієї противаги категорично не згодні зі своїми «братами». Можливо, так виглядає тому, що інша частина племені рибалок ніколи серйозно не думала над тим серйозно. А якщо подумати і замислитись, то можна дійти до висновку, що від жінки на риболовлі можна мати велику користь. Як можна їхати на риболовлю без жінки, чоловіки! Це просто необхідно! Якщо у вас немає дружини, то запросіть свою сусідку, сестру чи колежанку. Можна покликати і чужу дружину, але свою, таки, краще. Повірте, мова йде не про якусь антиморальність, це стосується дуже важливої справи - риболовлі. Не вдається вмовити жінку? Є спосіб, і дуже навіть перевірений - розкажіть їй, просту стару рибальська істина - час, проведений на риболовлі, Бог в роки життя не зараховує. Після такого, повірте, вона одразу скаже своє «так». Наступні етапи - переконати її в тому, що це особливі відчуття, і що цю науку вона засвоїть швидше, аніж 5-річне навчання в університеті. Дружина погодилась. Перший плюс в тому, що ви зробили внесок у всепланетну боротьбу із дискримінацією жінок на риболовлі. Другий - вбиваєте двох зайців одним пострілом - вікенд у сімейному колі й з улюбленим хобі. І напевне найголовніше - дружина не робить вам з голови друшляк, мовляв ти цілий день волочишся зі своїми вудочками, а я тебе чекаю вдома.

Ще одна велика користь від жінки - вона все спакує. Знаю із власного досвіду. Не забуде зробити канапки в дорогу, позбирає усі вудочки, поскладає увесь необхідний інвентар, намет, човен, спальник, прихопить парасольку, карти, доміно, вишивання, в'язання, теплий светр у гарячу літню пору, дві пари штанів кожному, улюблені теплі шкарпетки, запасеться кількома літрами води, приготує усю необхідну провізію, в тому числі й не забуде про росіл. І напевне найголовніше - зварить кашу, замісить тісто, перебере мотиля, накопає хробаків. Вона навіть все захоче понести, але, вже добре знаючи чоловіків, буде тягнути на собі все, а її благовірний із високо піднятою головою врочисто нестиме вудочки.

Тільки прибувши на місце, вона візьметься за встановлення намету. Звісно, зробить це неправильно. Адже звідки вона знатиме, що намет треба встановлювати входом на схід, його протилежний кінець дивитиметься на захід. Якщо стоїш лицем до заходу, то північ буде праворуч, а південь ліворуч. Звісно, такі знання і вміння під силу тільки чоловічому розуму. Але він, знаючи на що наражатиме свою дружину, чемно змовчить.

Намет стоїть. Час іти по дрова. І тут жінка перша. Без сокири вона не буде нести хмиз, а буде дертись по сухих гілляках і ламатиме добрячі патики для майбутнього вогнища. Що робить чоловік у цей час? Зберігає вірність дружині, береже вудки і сірники.

Вночі він мертво спатиме, але перед тим дасть вказівку не проспати на зорі і вчасно його розбудити.

Вранці чоловік, лінуючись встане, і піде до озера. А там його кохана. Із відерцем риби. Ви гадаєте він буде злитись? Сваритись, що не розбудила? Ні, він милуватиметься гарним сонцем над озером і прекрасною фігурою своєї дружини на його фоні, і думатиме: «Який я молодець, що вмовив її поїхати з собою. І пояснив як рибалити правильно». У відповідь на його думки жінка замислиться: «Я знала, що тут мало риби. На моєму улюбленому місці краще, чистіше і затишніше. Ех, наївний, ти коханий, для чого сюди щонеділі їздити! Від нині я керуватиму цим процесом!»

Як бачите, жінки вміють дати фори будь-якому завзятому рибалці, тому що відрізняються розумом і кмітливістю, хорошою реакцією, точністю і акуратністю, спритністю і світосприйняттям від тих, хто рибалить зазвичай «на кишеню» або продає улов за пляшку гіркої... Бо для нас, жінок, риболовля - це спосіб бути близьким до природи, це наша особлива поезія, яку ми творимо творчо і немеркантильно, натхненно і сильно.
Звісно, ми не можемо обійтись без чоловіків, бо виникає багато питань. Але з часом все стає на свої місця - ця штука називається вудочкою, а рибка - лином. Цікавий і той факт, що жінки віддають перевагу рибам-хижакам. Важко відповісти чому власне так. Чи це просто цікавість, чи це спосіб отримати перемогу і бути рівною з чоловіком. В кожної леді буде своя відповідь. Дивно й те, що у нас, панянок, нема улюблених снастей. Головне не колір і дизайн. Ми маємо бажання впіймати велику рибу, а наша впертість не дає нам занепадати духом, навіть тоді, коли ми інколи зазнаємо невдачі.

Отож, ні хвоста, ні луски вам, леді!

Автор: Олена Кос