Смугастий хижак
Я переконаний, що окунь - найпопулярніша риба. Його ловлять і влітку, і взимку - спінінгом, на поплавчанку та зимову вудки, на донку, доріжку, кружки. І водиться окунь у ріках, озерах, непроточних ставках і кар'єрах - скрізь, де є свіжа і чиста вода. Зустрічається він навіть у солонуватих і деяких гірських озерах.
Забарвлення окуня досить яскраве. Спинка темно-зелена, боки зеленкувато-жовті з поперечними темними смугами. Грудні плавці жовті, на животі і хвості - яскраво-червоні; очі помаранчеві. Забарвлення його багато в чому залежить від водойми, де окунь водиться, точніше, від кольору дна і води. Наприклад, у торф'яних озерах окунь втрачає свої яскраві барви і стає майже чорним. Коли вода прогріється до +7-8 градусів, окунь нереститься. Відкладає - від 12 до 900 тисяч ікринок у вигляді стрічки серед рослинності, а то й прямо на дно.
Утворює дві форми: дрібну, прибережну (рибалки називають її "матросик"), і крупну, глибинну. Дрібні окуньки ростуть повільно, досягаючи ваги 30-40 грамів на третьому році життя. Живуть зграйками, тримаються берегів у заростях, харчуються переважно зоопланктоном, личинками комах та мальками інших риб.
Глибинний окунь тримається закорчованих ям. Зграй не утворює, росте швидко, сягає ваги понад кілограм, харчується рибою. У глибинних окунів тіло широке, але коротке, горбате, за що їх і прозвали горбачами. З'їдає окунь на один кг своєї ваги 4,9 кг малоцінної риби. Він добре „озброєний": у роті кілька рядів гострих зубів, а на зяберних кришках по одній голці, як у йоржа. Знімаючи окуня з гачка, слід бути обережним, адже уколи його шипів дуже болючі, а інколи викликають і запалення. Голки окуня - не тільки засіб його захисту. Гострими шипами він іноді завдає ран рибкам, на яких полює.
Клювання у окуня завжди рішуче й різке. Він добре бере на черв'яка, мотиля, опариш, личинку реп'яхової молі, линючого рака, на мормишку з мотилем і без нього, на малька і блешню. Наживку хапає жадібно, енергійно.
Глибинні крупні особини плавають поодинці, але іноді групуються по двоє-троє і люблять стояти біля дна. Тут їх і треба ловити. У закритих водоймах (озерах, ставках, кар'єрах), а також водосховищах окунь переважно знаходиться біля трави, у тіні кущів, дерев на березі, поблизу круч, паль, корчів. У річках полюбляє ділянки з дуже повільною течією, з водоростями. Його можна відшукати у затоках, біля заростей очерету, рогози, глибоких місцях. Оснащення поплавчанки може бути глухим і рухливим, жилка перетином 0,2-0,4 мм, гачок № 5-10. Поплавець -пінопластовий, циліндричної форми, довжиною 10-15 діаметром 6 мм. Гачок використовують тонкий і дуже гострий, з прямим згином. При вудінні на течії краще чіпляти малька за губи, у стоячій воді - за спинку (спинний плавець). Коли клювання довго немає, треба перевірити стан малька. Якщо він заснув на гачку, його необхідно замінити. Поплавчанкою вудять як з берега, так і з човна. Виявляють хижака, який жирує, по рибках, що вистрибують з води, або по чайках, що годуються.
При вудінні окуня донною вудкою з глухим оснащенням без амортизатора під час закиду мальки часто злітають з гачків. Тому краще користуватися снастю з гумовим амортизатором. За його допомогою мальки, насаджені на гачок, доставляються до місця лову. На донку встановлюють не більше чотирьох поводків діаметром 0,2-0,3 мм залежно від передбачуваного розміру окуня, якого ви хочете спіймати.
Влітку гарно ловиться окунь з човна зимовою вудкою з блешнею, а також з берега літньою вудкою з кивком. З човна вудять на ділянках глибиною не менше 3, 4 метрів. Якщо вода у водоймі прозора, слід пошукати більш глибоке місце. На човні можна обстежувати значну акваторію водойми і знайти окуневу зграйку. Вантаж (якір) потрібно тримати напоготові і повільно рухатися, граючи блешнею. Як тільки кивок зігнувся, негайно підсікайте. Якщо клюне ще, опускайте вантаж; якщо ні, продовжуйте рух.
При вудінні з берега, вудку обладнують кивком. Він має бути більшим і жорсткішим, ніж зимовий, тому що розрахований на велику блешню. Добре зарекомендувала себе двоколірна блешня (свинець з латунню чи міддю) на глибині 1,5 – 3 метри. Літньою вудкою з блешнею ловлять у трав'яних вікнах. Принадою грають впівводи. На чистому місці її опускають на дно і проводять уздовж берега й у напрямку до нього. Окуня ловлять на блешню без насадки і з насадкою з мотиля чи хробака. Успішним буває й стрімке блешніння окуня. Це роблять на глибині, використовуючи дрібні блешні. Гра така ж, як і взимку.
З другої половини липня на окуня починають полювати спінінгісти. У їхньому арсеналі - невеликі латунні і нікельовані обертові блешні "Окунева", "Байкал", "Універсальна". Вони розраховані на середнього окуня.
На великого краще використовувати велику блешню, а також саморобні принади. Блешні, що коливаються, окунь ігнорує. Діаметр жилки залежить від розмірів риби, яку передбачається виловити (0,2-0,4 мм). У теплу і тиху погоду окуня слід шукати біля водоростей.
Блешню ведуть впівводи, регулюючи вудлищем і котушкою рівень її занурення. Якщо прискорити обертання котушки відразу після падіння принади, вона пройде на 40-50 см вище дна. Якщо дати їй опуститися на дно, а потім підмотувати, блешня буде рухатися біля дна.Деякі спінінгісти починають підмотування через дві-три секунди після падіння блешні на воду і домагаються гарних результатів: при такій проводці принаду хапають великі окуні. Окуня можна знайти й у місцях жирування, де він ганяє малька. Обережно підпливають на човні до окуневої зграйки і кидають блешню в її середину. Відразу ж окунь її хапає. Часто спінінгісти при введені блешні відчувають поштовх, підсікають і витягають порожню блешню. Знову закид - і знову порожньо. Це окунь хапає грузило на жилці. У цих випадках рибалки ставлять на грузило за допомогою завідного кільця трійник з червоними шерстинками. І часто виважують одного чи відразу двох окунів.
Підсікати окуня при лові будь-якими снастями треба швидко, але не сильно: у нього слабкі губи, та й жилка може не витримати навантаження. Не можна послабляти натяг волосіні, інакше неминуча втрата риби. Підсак має бути під рукою.
Друга половина літа - краща пора для лову окуня на кружки. Застосовують їх там, де немає течії чи вона слабка. Деякі радять використовувати кружки для щуки і судака, оснастивши їх більш тонкою жилкою і знявши металевий поводок. Але ж такі кружки важкі для окуня, він не може їх перевернути. Тим, хто захоплюється цим способом лову, краще мати кружки діаметром 80-90 мм або кружок-жерлицю…
Цю снасть сконструював мій товариш – рибалка Василь Панасович. Посередині пінопластового диска діаметром 80 і товщиною 12мм на сталевій пружині довжиною 150мм із загнутим кінцем укріплений прапорець. На верхньому боці диска – дві пластмасові планки: одна з вирізом – упором закріплена нерухомо, друга - поворотна з вирізом для волосіні і загнутим кінцем. У верхній край диска вставлені два відрізки жилки діаметром 0,6 мм, що служать фіксатором основної жилки. Кінці відрізків розплавлені паяльником. Нижній кінець пружини прапорця опущений у пластмасову трубочку, що знизу обтяжена смужкою свинцю. Загнутий кінець пружини-прапорця згинається і вставляється у виріз-упор нерухомої планки, жилка діаметром 0,2 мм з гачком № 6 заводиться знизу за фіксатор, потім за виріз планки й опускається у воду. При клюванні верхня планка, як важіль, зрушує з упора кінець пружинки і прапорець злітає догори. На кружок-жерлицю Василь Панасович влітку успішно ловить окунів, а іноді і щук. Осічки не буває: фіксується клювання навіть "матросика".
А на звичайний окуневий кружок намотують жилку товщиною 0,3-0,4 мм, прив'язують повідця діаметром 0,2-0,25 міліметри з гачком № 6-10, кріпиться грузило - "оливка ". Живцями для окуневих кружків служать невеликі рибки. Кружки встановлюють у місцях, де жирує окунева зграя. Живця опускають впівводи чи на дно, залежно від місця лову і пори року. Коли водяної рослинності достатньо, живця розміщують за 10-20 см від дна; на глибокому місці роблять так, щоб живець плавав біля дна. Напередодні осені окуні збираються у великі зграї і переходять на глибокі місця. Там і варто пускати кружки. Взимку окунь, як і інші риби, втрачає активність. Стоянки його постійні. Напавши на риб'ячу стежку, рибалка може розраховувати на успіх. Особливо добре окунь бере по першому льоду протягом десяти-дванадцяти днів. Але буває, що весь грудень і навіть січень активність окуня не знижується. На деяких закритих водоймах окунь льодоставу бере всього тиждень і взимку в таких місцях не стрінеш жодного рибалки.
У лютому улови, як правило, мізерні: два - три окуньки за весь світловий день, зате наприкінці зими настає помітне пожвавлення. У цей час окунь переміщається до берега і клювання його активізується. Він добре бере в безвітряні дні з легким морозцем, однак при сильному вітрі будь-якого напрямку клювання не буде. Найпоширеніша снасть для лову окуня взимку - блешні: "крапелька", "квасолька", "дробинка", "клопик", а також саморобні, відлиті рибалками-умільцями. Корисно мати про запас набір блешень різних розмірів і форм. Блешню опускають на дно і, відразу піднімаючи, ведуть нагору з частими коливаннями: з насадкою з мотиля - 200 коливань у хвилину, з личинкою реп'яхової молі - 250-300. Домогтися такого темпу непросто, його опановують у процесі багаторічної практики. Рибалці-початківцю корисно щодня тренувати руку, щоб виробити необхідний ритм
Іноді взимку окунь іде на мілководдя в траву, щоб пополювати на риб'ячий дріб'язок. Спробуйте і тут зробити ополонку та пограти блешнею. Можна розсвердлити також стару ополонку. Успішним буває вудіння на блешню без насадки. Її опускають на дію, потім швидко ведуть нагору з коливальними рухами, впівводи роблять зупинку, потім знову опускають донизу. Так повторюють кілька разів. Іноді, при відсутності клювання, прив'язують чорною ниткою на кінчик гачка клаптик білої вати, не додаючи ніякої насадки. Клювання починається і відбувається дуже інтенсивно. Часто окуня прикормлюють дрібним мотилем. Це теж притягує до лунки рибу, пожвавлюючи клювання.
Нерідко окуня приваблює шум. Деякі рибалки до кінця основної жилки прив'язують два однакових поводки діаметром 0,12 - 0,15 мм з двома блешнями. При зануренні у воду блешні розходяться в різні сторони, а при підйомі зіштовхуються одна з одною. Стукіт приваблює окунів, і вони хапають принади, що рухаються. Використовують і інший прийом. Спочатку блешнять біля ополонки, створюючи сильні коливання в товщі води і приваблюючи окуня. Потім у цій же ополонці ловлять на блешню.
Узимку широко застосовують прийом "стрімкого блешніння". Для цього використовують невеликі блешні "Ромбик", "Мальок", "Карасик", "Успіх". Останнім часом з'явилося багато нових блешень, виготовлених рибалками. Блешню опускають на дно, потім піднімають приблизно на 10-15 см, роблять кількасекундну паузу і знову піднімають. Так повторюють кілька разів, поки окунь не почне хапати. Найчастіше це відбувається під час зупинки блешні. Успішним буває вудіння окуня блешнями протягом грудня і січня.
У лютому, коли у водоймах залишається мало кисню і життя підводних мешканців завмирає, клювання слабшає. Виходить, потрібно змінювати і снасть, і прийоми лову. Якщо раніше найходовішою була волосінь діаметром 0,12-0,15 мм, то тепер придатна товщина - 0,08-0,10 мм. Блешню змінюють на дрібнішу. На великій глибині чи на течії вона погано занурює волосінь, тому неподалік від першої варто прив'язати другу блешню. Товста жилка і велика блешня насторожують і відлякують рибу. У цей час непридатні і ті способи гри принадою, які застосовувалися на першому льоду. Тепер коливання блешні з мінімальною амплітудою стають нормою. Темп проводки теж сповільнюється. Поворухнете принаду біля дна, підніметься легка каламуть. Це принаджує окунів.
В цей час змінюють і прийоми "стрімкого блешніння". Піднімати вудлище треба повільно. Пробуйте ловити там, де у водойму вливаються підводні струмки і джерела, чи у верхніх шарах води - тут більше кисню і може годуватися зграйка окунів.
