Чума щук (Pestis esocium)

Інфекційна хвороба щук та інших видів риб. Припускають, що збудником інфекції у щук, які мешкають у солоних водах, є бактерія Vibrio anguillarum, а у прісноводних щук – Aeromonas punctata forma pellis. Хворобу зазвичай спостерігають під час нересту щук (березень-квітень), але вона триває все літо до осені, хоча й у слабшому ступені. Найбільш сприйнятливі до чуми щук статевозрілі особини. До зараження сприйнятливі також плотва, лящ, окунь, минь. Гострий перебіг хвороби характеризується геморагічним запаленням слизової оболонки ротової порожнини, внутрішньої сторони зябрових кришок і шкірного покриву.

Підгострий і хронічний перебіги супроводжуються запаленням і некрозом шкірного покриву з подальшим утворенням виразок. Діагноз ґрунтується на симптомах, епізоотологічних і бактеріологічних даних. Заходи боротьби. Застосування комплексного методу поступової ліквідації хвороби (відлов сприйнятливих, а при виникненні чуми щук – хворих риб, карантин, дезінфекція водойм і знарядь лову, тари тощо).

Чума щук – інфекційне захворювання, що характеризується геморагічним запаленням шкірного покриву та слизових оболонок або їх некротичними та виразковими ураженнями, а також залученням до патологічного процесу зябер. Хворіють також деякі прісноводні риби (окунь, лящ, плотва, минь).

Чума щук зустрічається у прісних та солонуватих водоймах (озерах, водосховищах та естуаріях – гирлах річок) у багатьох країнах Європи.

Етіологія остаточно не встановлена. Більшість дослідників вважають, що в прісноводних водоймах збудником є Pseudomonas punctata f. pellis, а в солонуватих – Vibrio anguillarum. Перший збудник подібний до збудника аеромонозу коропів, але не ферментує вуглеводів. Бактерія Vibrio anguillarum – рухливий однійжатиковий вібріон у формі коми; спор і капсул не утворює; зброджує глюкозу і мальтозу з утворенням кислоти; викликає гемоліз; розріджує желатин; іноді ферментує лактозу, маніт і сахарозу, непостійно утворює індол і сірководень; галофіл; факультативний анаероб; за Грамом не забарвлюється; температурний оптимум росту на живильних середовищах 18–25 °С. Маючи велику мінливість біохімічних властивостей, він має дві форми: форма А зброджує сахарозу, маніт з утворенням кислоти, утворює індол; форма В не має такої здатності.

Збудник у швидкоплинній воді зберігається недовго (протягом декількох годин). Його вірулентність невисока, оскільки він зазвичай викликає захворювання у ослаблених нерестом риб. Після посилення своєї вірулентності за рахунок пасування в організмі ослаблених риб він викликає захворювання у великої кількості риб у формі епізоотичного спалаху.

Епізоотологічні дані. Хвороба у щук проявляється зазвичай через кілька днів після закінчення нересту (березень – квітень). Найбільш сприйнятливі статевозрілі особини. У окуня, ляща, плотви та миня захворювання реєструють у літній період. Виникненню захворювання сприяє холодна весна, особливо в період нересту щук. Потім спалах наростає і досягає максимального розвитку в літні місяці. Затухає він до кінця літа.

Епізоотичний процес може тривати у великому водоймищі (водосховище, озеро) протягом декількох років і поширюватися в інші водойми за течією води з перевезеною або мігруючою рибою. Джерелом інфекції є хворі та загиблі риби, мікробоносії. Від них збудник потрапляє у воду з виділеннями або під час розкладання трупів. Більшість дослідників вважають, що зараження відбувається через пошкоджені шкірні покриви, слизові оболонки, кишечник.

Симптоми. Залежно від різних зовнішніх факторів і стійкості організму хвороба проявляється в декількох формах. Форма А характеризується наявністю округлих сухих виразок або плям (5–10 см) з червоною облямівкою; іноді відзначають виразкування рила та інші ушкодження голови. При формі В – вологі плями зі слабко вираженою облямівкою. При формі С червоні плями спостерігаються на слизовій оболонці глотки та внутрішній стороні зябрових кришок, на шкірному покриві в передній нижній частині тіла; характерна також відсутність відкритих виразок і вологих плям, немає ушкоджень на голові. Дана форма хвороби зустрічається в солонуватих водоймах. При формі Д утворюються гнійні рани та нариви.

Хвороба протікає у гострій, підгострій та хронічній формах. При гострому перебігу спостерігається геморагічне запалення слизової оболонки ротової порожнини, внутрішньої сторони зябрової кришки, шкірного покриву в нижній частині тіла від грудних плавців до анального отвору. Хвороба характеризується швидким перебігом та масовим ураженням риб. При підвищеній резистентності риб у літній період переважає підгострий перебіг, при якому відзначають некротичний розпад окремих ділянок шкірних покривів, що за виглядом нагадують глибокі потертості. У некротичний процес залучаються нижні тканини, утворюються виразки з червоним обідком запалених прилеглих тканин. Найчастіше ці ураження мають округлу форму і розташовані ближче до хвостової частини тіла. Іноді запалюються тканини ока. При розтині виявляють геморагічне запалення шлунка та плавального міхура. Хронічний перебіг зустрічається в основному в кінці епізоотичного спалаху і характеризується утворенням на тілі хворих риб у різних ділянках виразок з геморагічним запаленням або серозним запаленням нижчих м'язових тканин, які, як правило, оголені і мають вогнищеві крововиливи. При ураженнях шкіри зазвичай виявляють різного ступеня серозно-геморагічне запалення, гіперемію та некроз епітелію, крововиливи, набряк і розпад пухкої сполучної та жирової тканин. Щільна сполучна тканина, як правило, мало пошкоджена.

У інших видів риб захворювання протікає із запаленням шкірних покривів, утворенням виразок та ерозією луски.

Діагноз в основному ставлять на підставі клінічних ознак у нерестовий період, а також бактеріологічного дослідження. Експериментально заражають здорових риб суспензією з внутрішніх органів хворих риб. Піддослідним щукам для перевірки вірулентності виділених культур вводять по 0,1–0,2 мл 2–5-денної бульйонної культури і ведуть за ними спостереження протягом 2–3 тижнів.

Заходи боротьби та профілактика. В основу боротьби із захворюванням покладено видалення джерела інфекції з водойми, зниження в ній чисельності сприйнятливих риб та створення імунного стада.

При появі хвороби проводять максимальний вилов щук, а також збір та утилізацію хворих риб і трупів. Під час масового вилову риби щодня дезінфікують знаряддя лову, інвентар, тару та інше обладнання. Не допускають міграції риб в інфікований водойм з інших водойм, а також з нього в благополучні водойми. Поступово в неблагополучному водоймі спонтанно створюється імунне стадо, і епізоотія затухає.

При виникненні епізоотії в ставкових господарствах проводять найбільш повний вилов щук у головному та нагульних ставках у період осіннього вилову ставків. Надалі протягом двох років вживають заходів щодо зниження чисельності або повної ліквідації щук у головному ставку та не допускають їх заселення в нагульні ставки. Все це призводить до поступового оздоровлення господарства.

На неблагополучні водойми або рибогосподарства накладають карантин. При цьому забороняється ввезення та вивезення сприйнятливих видів риб, а також санкціонується проведення санітарного вилову незалежно від пори року або існуючої сезонної заборони на вилов риби. Вся виловлена риба підлягає обов'язковому ветеринарному огляду і за відсутності ознак захворювання реалізується через мережу громадського харчування.

Дезінфекційні заходи в рибницькому господарстві та на рибопромисловому водоймищі проводять так само, як і при інших гострозаразних захворюваннях риб. Трупи риб після знезараження закопують на глибину не менше 1 м.

Вважається, що епізоотії щучої чуми вперше були відзначені на початку XX століття в європейських водоймищах. У 1923 році захворювання риб цією інфекцією спостерігалося в Норвегії, через кілька років – у водоймах Швеції, Фінляндії, Швейцарії, Австрії, Данії, Німеччини. Щуча чума – захворювання, яке характеризується появою на тілі риб уражених ділянок поверхневого шару шкіри. Форма виразок кругла, діаметром 5-10 см. Вважається, що збудник хвороби у прісноводних риб (хворіють і морські мешканці) – бактерія Pseudomonas punctata. Чума щук, крім самої хижачки, вражає плотву, ляща, окуня, судака, миня. У ляща, плотви, окуня чума проявляється у вигляді невеликих місцевих запалень шкіри та злущення луски. Епізоотії чуми спричиняють масову загибель щук. У 1927 році у водоймах Німеччини загинуло понад третину промислового стада щук (у деяких озерах загибель хижачок досягала 98%).

Уражена щука не є небезпечною для людини, щоправда, порівняно зі здоровою рибою, якість м'яса «зараженої чумою» щуки погіршується.